Війна в Україні. Інтерв’ю з доктором Войтеком Вілком

Бої в Україні з російськими військами тривають майже тиждень, кордони перетинають десятки, а то й сотні тисяч біженців. Чи можна говорити про гуманітарну кризу?

– Однозначно так. Ми говоримо про гуманітарну кризу, коли становище людей, які постраждали від кризи, наприклад, збройного конфлікту, погіршиться без сторонньої допомоги, і вони будуть потенційно під загрозою смерті. І це те, з чим ми маємо справу. Величезний бій ведеться за Київ, а бойові дії відбуваються і в інших районах півночі, півдня та сходу України. Міста бомбардують так зваными районними боєприпасами, також спрямованими проти цивільних цілей. До Харкова були спрямовані не тільки балістичні ракети, а й касетні ракети – вони розриваються на висоті 50 м над землею і закидують велику площу дрібними бомбами, які вибухають при попаданні в ціль. По місту розкидані міни. У понеділок у Харкові один з мешканців наступив на міну в центрі міста і втратив ногу. Російські війська надзвичайно жорстоко ставляться до населення, яке в багатьох випадках говорить російською. Тож можна говорити не лише про гуманітарну кризу, а й про військові злочини.

Чи відрізняється цей конфлікт у контексті нападів на мирних жителів від тих, з якими Ви працювали в минулому?

Мене шокує, як швидко впала маска операції проти військових і політичних цілей. За короткий час відбулися масовані безжальні напади на цивільні об’єкти. Наприклад – у понеділок бомбили Харківські електростанції, частина міста втратила електроенергію. У вівторок я отримав фотографії будівель, де був офіс ПЦМД (Польський центр міжнародної допомоги) у Харкові – вони повністю зруйновані.

Але така тактика в російської армії була роками. На початку 2020 року я працював в ООН на кордоні між Туреччиною та Північною Сирією, де відповідав за координацію гуманітарної допомоги, серед іншого, для бомбардованих медичних центрів і лікарень, а також за переговори про припинення вогню з росіянами.

Тоді я на власні очі побачив, що це за російський метод дії – спочатку бомблять лікарні, школи, електростанції, водопостачання та інші служби для населення, все для того, щоб сіяти паніку серед мирного населення, змусити його втекти і потім штурмувати місто.

Яку інфорцацію Ви чуєте, коли спілкуєтесь з українськими співробітниками Фонду ПЦМД?

– Я чую, що активізуються бої не лише в околицях Харкова, Києва та на північному кордоні України, а й в околицях Донецька та на лінії фронту на Донбасі. Це не доходить до наших ЗМІ, але декілька міст, у тому числі Луганськ –  столиця області, повністю зруйновані внаслідок військових дій. Це руїни, з яких мешканці не можуть вийти через те, що там тривають бої. Список таких міст продовжує розширюватися.

Люди тікають зі своїми домашніми тваринами. З ними вони їдуть як до нашого центру на західному березі Дніпра, де можуть відпочити перед подальшим пошуком безпечного місця, так і до кордону. Я бачив більше 20 гуманітарних криз і знаю, що втеча з тваринами означає одне – що ти більше не повернешся додому.

Якими будуть наслідки вторгнення Росії в Україну?

Люди шукатимуть безпеки в західній частині України та країнах ЄС, особливо в Польщі. Навіть якщо військові дії досі зачіпають лише частину території країни, ми вже нараховуємо мільйони тих, хто покинув свої домівки, і не знаємо, скільки триватиме війна і де зупиниться фронт. До вівторка кордон Польщі перетнуло 410 тис. біженців, щодня ця кількість збільшується ще на десятки тисяч. До Західної України потрапляє більше біженців, багато з них також захочуть потрапити до Польщі. Тож якщо якесь політичне диво не станеться, то ця війна спричинить найбільшу гуманітарну кризу в Європі з часів Другої світової війни.

Як тоді допомогти?

З точки зору гуманітарного працівника, поляки, свідомо чи ні, роблять усе, що можуть у такій ситуації – пропонують українським біженцям дім. Біженці не повинні жити в школах, громадських будинках чи навіть пансіонатах і готелях, найкращим рішенням є розміщення їх у сім’ях із приймаючої спільноти, які можуть про них піклуватися. Це дає їм відчуття безпеки та включеності в місцеву громаду. Або, принаймні, їм точно є до кого звернутися за допомогою, якщо вони не можуть спілкуватися з суспільством. Нехай ця готовність допомогти і вітати їх триватиме якомога довше. Ми повинні бути готові до того, що українцям буде потрібна допомога – у кращому випадку – у найближчі місяці чи навіть роки.

Чи готові ми прийняти таку кількість біженців? 

Я не думаю, що хтось справді вірив, що ця війна почнеться, ось чому комплексну систему справді потрібно створити з нуля. Пам’ятаймо, що незабаром українським біженцям потрібно буде віддавати дітей до школи, користуватися послугами охорони здоров’я та інтегруватися з сусідами. Очевидно, що з лінгвістичної та культурної точки зору це легше, ніж у випадку, наприклад, біженців з Африки, але це все одно буде проблемою. Такого великого напливу біженців у Польщу не було з часів Другої світової війни. Але ці люди, війна, спричинена Володимиром Путіним, позбавила їх домівок, майна та попередніх життів – тож, якщо ми можемо, то будемо приймати під наш дах і в наше суспільство. Ми не можемо зробити нічого кращого.

Ви боїтеся, що цей ентузіазм швидко переросте в небажання? У соцмережах вже лунають голоси, які критикують прийом біженців у такому масштабі, оскільки, як вказують, кордон мають перетинати не українські жінки та діти, а іммігранти з африканських країн.

Людям, які тікають від війни, слід надати притулок, незалежно від національності. Звісно, ​​польський кордон не перетинають лише жінки та діти. Кордон також перетинають люди з інших країн, які перебували в Україні – в т.ч. студенти. І повірте, їх було багато. Так було, наприклад, у Харкові, де рівень університету був хорошим, а навчання коштувало в рази менше, ніж в інших країнах Європи.

Проте не всі вони хочуть залишитися в Польщі. Я контактую, серед інших, з посольством Польщі в Бейруті, яке організовує повернення ліванських студентів, які приїхали з України до Польщі, до своїх домівок у Лівані. Тому ці люди в основному повертатимуться до своїх країн.

Однією групою були ті, хто втік до Польщі перед війною. Багато людей все ще перебуває в Україні під обстрілом російських військ. На допомогу їм зосереджений Польський центр міжнародної допомоги. Що він робить?

Зараз ми ставимо перед собою чотири основні цілі. По-перше – евакуація мирного населення з міст, які постраждали від бойових дій, з особливим акцентом на Харків, розміром з Варшаву. Ми організовуємо автобуси, які перевозять людей у ​​безпечніші місця, а зрештою навіть до Польщі. Для цього ми витрачаємо значні кошти, також з організованого нами збору.

По-друге, ми відправляємо гуманітарну допомогу якомога далі на схід України. Ще кілька днів тому на складах було повно необхідних речей. Зараз не вистачає основних продуктів: продуктів харчування, засобів гігієни, ліків, перев’язувальних засобів. Ми відправляємо колони з їх поставками, але це теж непросто. Через бойові дії перекрита головна дорога через Київ, тож доводиться їхати бічними дорогами. Є блокпости, які створюють затори. Також не вистачає бензину. Тому дорога від Харкова до польського кордону займає до 4 днів. Тож перед нами багато викликів.

А як щодо медичної допомоги?

Це третій напрямок нашої діяльності. Ми працюємо разом із кількома медичними організаціями, щоб відправити в Україну, зокрема польові госпіталі, які могли б лікувати як постраждалих у результаті бойових дій, незалежно від національності, так і цивільних осіб.

Ми підтримуємо сотні тисяч людей, які тікають від бойових дій, але не хочуть залишати Україну. Ми надаємо їм житло, забезпечуємо місця, де вони могли б залишитися довше.

Перебуваючи в Польщі, ми також можемо матеріально допомогти жителям України, завдяки організованим зборам та відправленням. Але не все виходить, як хотілося бы – ми побачили фотографії одягу, залишеного на кордоні під дощем та морозом, яким більше ніхто не буде користуватися. Коли я допомагав пакувати посилки для українців у своєму місті, серед пожертвувань ми знайшли серед інших вечірні сукні, декоративні шарфи, а також вафельницю або зарядні пристрої від фотоапаратів старого типу. Як допомогти зробити це з розумом та ефективно?

Матеріальна допомога завжди повинна бути перевірена, тому краще звернутися безпосередньо до організацій, які її надають, дізнатися, які є потреби та можливості, і підтримувати контакт з організаціями безпосередньо. Збір пожертв для біженців або жителів зон бойових дій – це не можливість позбутися того, чого ми більше не цінуємо, зі свого дому.

І якщо у вас є сумніви, що пожертвувати, краще просто надати фінансову підтримку організаціям допомоги. Це дозволяє нам гнучко налаштовувати нашу діяльність відповідно до потреб. Наприклад – у Польському центрі міжнародної допомоги наразі не потрібен одяг для людей з України, але потрібні гроші, щоб орендувати автобуси чи потяги, щоб евакуювати їх із найбільш загрозливих територій. Ми також добре знаємо, які ліки потрібні і яка їжа буде корисною. Для цього ми видаватимемо пожертви, які будуть нам виплачені.

Польський центр міжнародної допомоги діє в Україні з 2014 року, адже саме тоді почалася війна між Росією та Україною. Це було вісім років тому, і в цей час на Донбасі точилися більш-менш інтенсивні бойові дії. Чи змогли ми передбачити ескалацію цього конфлікту і якось підготуватися до нього, також у гуманітарному плані?

Так. І ми, як Фонд ПЦМД, зробили це, коли ситуація почала погіршуватися. З грудня 2021 року ми розробляємо сценарії дій, які наша команда в Україні могла б зробити у разі війни. Ми обрали місце для тимчасового центру біженців на західному березі Дніпра, підготували перші автомобілі та мікроавтобуси для евакуації мирного населення, закупили аптечки, зібрали бригаду людей для роботи. Ми вклали в це значні фінансові ресурси. Тоді керівник нашого харківського офісу звернув увагу на те, що ми витрачаємо гроші на те, що може взагалі не знадобитися. «Я буду найщасливішою людиною у світі, якщо ти правий» – сказав я. На жаль, я мав рацію.

Але завдяки тому, що ми були підготовлені, ми змогли почати ефективно допомагати під час вторгнення в Україну. Ми поки що єдина польська організація, яка працює на Сході України. І це працюватиме й надалі, бо допомога українцям знадобиться ще довго після закінчення війни. 

Як Польський центр міжнародної допомоги, ви вже думаєте про те, які подальші кроки реалізувати, як надати допомогу в майбутньому?

У разі припинення бойових дій нашим пріоритетом буде надання гуманітарної допомоги скрізь, де в Україні є біженці. Ми забезпечимо їм дах над головою, допоможемо провести ремонт та адаптувати будівлі, призначені для їхніх квартир, надамо працевлаштування, харчування та фінансову допомогу, якщо буде потрібно. Після війни українцям доведеться будувати своє життя заново та відбудовувати країну, яка вже сильно постраждала лише за тиждень боїв. І багато з них захочуть стати частиною цієї реконструкції.

Інтерв’ю брала Лена Гонтарек